11 грудня 1943 року, під час німецько-польської каральної операції, село Баїв перетворилось на суцільне згарище. 101 безневинна душа того дня попрощалася з білим світом, в тому числі і діти.
Зі спогадів жителя Баєва, Мельничука Зосима Вікторовича, який на той час був 15-річним юнаком:
«Було це зранку. Мій старший брат Панас прибіг додому і повідав, що наближаються німці з протилежного боку села (частина якого розкинулася по-під лісом). Моторошна тиша… В небі спалахнула ракета, наче сигнал до початку кінця. Весь день люди з нашого кутка села, спаленого ще влітку, з тривогою і страхом чекали сутінок, щоб можна було навідатися в ту частину Баєва, звідки здіймався в небо дим і чулися постріли.
Тільки під покровом ночі вдалося пройти на те суцільне згарище. Жахливішої картини ніхто не бачив у своєму житті. 3-під обгорілих уламків будівель ми діставали обвуглені рештки тіл жінок, дітей, старих. У когось вціліло обличчя, у когось ноги, а чиїсь неопізнані кісточки збирали у відра. Складали останки вздовж паркана біля церкви.
За ніч розшукати усіх загиблих не встигли, тож похорон відклали на 13 грудня. Вдень карателі вели обстріл, не давали викопати яму, яка мала бути великою – завдовжки 3 метри і завширшки 2,5 м, щоб прийняти понад сотню баївців, яких спіткала мученицька смерть»
