Час – він безжальний, стирає усе на своєму шляху, але не спогади, які передаються з покоління у покоління. Всі ми живемо своїм життям, ходимо на роботу, маємо свої сім’ї, заклопотані власними справами. Але є те, що всіх нас об’єднує, етап у нашому житті, який проходив абсолютно кожен – це навчання.
Жителі Радомишля звикли до того, що школа у їхньому селі знаходиться на вулиці Центральній. Проте не завжди вона була там.
Перші згадки про освіту в Радомишлі беруть свій початок ще з 1897 року. У 1939 в селі була Радомишльська публічна школа, у якій викладали польською. Через рік, у 1940 році, на перехресті сучасних вулиць Шевченка та Лесі Українки, що біля місцевого кладовища, відкрили неповну середню школу, яку в 1961 році реорганізували в середню та розташували в двох корпусах. Окремо було збудовано будинок для проживання вчителів.
Із записаних спогадів місцевої мешканки Корецької Галини:
«У 1948 році ходила до Радомишльської школи на роботу, прибиральницею була. Школа біля кладовища знаходилась, воду відрами носили через дорогу. Мили в школі, палили грубки. На роботу йшли на 8 годину. Були й такі дні, що чергували день і ніч, бо діти з віддалених сіл ночували. Дзвонили в школі ручним дзвоником»
Не одне покоління випускників випустилося із «старої школи», всі вони діляться теплими спогадами про навчання, шкільні будні, вчителів. Дехто з них йшов у ту школу, а випускався вже з нової, яку побудували та здали в експлуатацію у 1987 році. Багато років пройшло з того часу, і від «старої школи» не лишилося і сліду, тільки густий парк, але пам’ять про роки навчання лишилася у серці кожного її учня.
На фото 1979 року:
- Веліщинська Зоя Іванівна
- Антонюк Галина Костянтинівна;
- Матвіюк Михайло Якимович;
- Гірник Галина Антонівна;
- Кмитко Людмила Степанівна;
- Войтович Євген Степанович;
- Арцабко Зоя Федорівна.
