Радомишльський старостинський округ складається з трьох сіл: Радомишля, Романівки та Суховолі. Кожне з них має свою цікаву історію, яка передається з покоління в покоління. Хоча зараз центром старостату є Радомишль, але, як свідчать архівні дані більш розвинену інфраструктуру мало саме село Суховоля. У різні часи населений пункт називався по-різному: Суха Воля, Суховолі, Сухів.
Найдавніші відомості про село ми знаходимо в книзі О. Цинкаповського «Стара Волинь і Волинське полісся», «За поборовим реєстром Луцького замку» 1577 року село належало до Торговицької волості князів Корецьких. 12 листопада 1607 р. польський король Стефан Баторій дарувальним актов передав у володіння Суховолю Іоану Безбогатому (Йона Борзобагатий-Красенський ), а той своїм синам Василю та Петру. В кінці 19 століття в Суховолі було 48 будинків і 320 жителів, та перебувало у власності панів Бутинських.
У 1907 році дворянка Куліченко Софія Василівна мала 179 десятин землі в селах Баківці і Суховоля. В книзі «Памятная книжка Волинской губернії на 1914 г.» Житомир 1913 року, є відомості, що Софія Куліченко в селі Суховоля мала паровий млин, на якому працювало 4 чоловіки, та крохмальний завод, на якому працювало 16 чоловіків і 4 жінки. Кожне підприємство приносило власниці по 15000 карбованців середньорічного прибутку. Як розповідали старожили села, панський маєток з млином і заводом стояв на південному - сході за селом на пагорбі. Це були добротні муровані споруди, оточені садом, парканом, де росли білокорі берізки і запашні липи, барвистим килимом були впорядковані квітники, дивували й приваблювали сюди селян - хоч подивитися на ту красу і розкіш. Але буревій революцій, національно-визвольних рухів знищив маєток. Навіть фундамент і масивні стіни підвалів розібрали місцеві жителі і, як кажуть, не в одного селянина піч була зроблена з тієї цегли.
