За 62 роки в селі Ратнів змінилися вулиці, будинки, інфраструктура, але дружба двох сусідок, Мартинюк Любові Сергіївни (1935 р.н.) та Оксенюк Ганни Федорівни (1942 р.н.), залишилася незмінною.
Сьогодні дві героїні світлин 2024 та 1962 років діляться власними спогадами:
«Ми все життя прожили на вулиці Шевченка, яку у народі називають – Гмінна. Завжди важко було йти восени по ґрунтовій дорозі, особливо після дощів – залишалися калюжі й бруд. Згодом вулицю заасфальтували, посадили ялинки. Я сама родом з Оздова, де працювала у конторі колгоспу. Потім вийшла заміж за Мартинюка Івана Юхимовича та переїхала у Ратнів.
Пізніше чоловік пішов в армію. На той час служба тривала 3 роки. Я залишилася з малою донькою Валею на руках. Нелегко було жінкам в той час – тяжко працювали, адже вся чоловіча робота падала на жіночі плечі. То ми й ходили одна до одної допомагати, «закладати глину» на горищі, коли будувався дім, чи то в будь-якій іншій роботі. Сусідська підтримка була завжди», – розповідає Любов Сергіївна.
Ганна Федорівна ж пригадує:
«Приблизно три роки я була ланковою в місцевому колгоспі. Після цього все життя працювала дояркою на фермі, де всі роботи виконувалися вручну: роздавали корм худобі, прибирали. А яку-то силу потрібно мати було в руках, щоб видоїти понад 10 корів тричі на день та виходити більше трьох кілометрів на роботу. Це лише згодом доїння автоматизувалося, але і число голів на доярку збільшилося: від 30 до 50 корів».
Хочеться побажати односельчанкам довгих років життя та подякувати за гідний приклад добросусідства.
Над матеріалом працювали: Антоніна Мартинюк та Олена Грицан.
