Спогади про Солов’юка Михайла Денисовича. Шлях крізь війну і любов
Солов’юк Михайло Денисович народився у 1912 році. Його пам’ятають як веселу, життєрадісну людину, говірку та щиру. Він мав хист до музики і любив грати на гітарі, часто збираючи навколо себе людей, які радо слухали його пісні. У 1940–1941 роках Михайло працював завідувачем клубу в селі Ратнів — місці, де кипіло культурне життя.
Саме в ці роки доля подарувала йому зустріч із дівчиною на ім’я Антоніна. Вони познайомилися в селі Городок і покохали одне одного. Та їхнє щастя перервала війна.
У 1941 році Михайла мобілізували до армії. Він пройшов через запеклі бої під Сталінградом, потім брав участь у визволенні Білорусі, Литви, Латвії, Естонії. Його хоробрість і самовідданість були відзначені високою нагородою — Орденом Слави за бої під містом Рига.
Та найважче випробування чекало попереду. Під час боїв на території Східної Пруссії Михайло отримав тяжке поранення. Його доправили до госпіталю, де він тривалий час лікувався. Наслідком поранення стала ампутація ноги. Він повернувся додому з інвалідністю II групи, але з незламним духом.
Попри всі труднощі, його чекала любов. Антоніна, дівчина з Городка, не зрадила своїм почуттям і дочекалася Михайла. У 1945 році, вже після перемоги, вони одружилися. Їхнє кохання витримало війну, біль і втрати, ставши символом вірності та надії.
Цю зворушливу історію зберігає в пам’яті їхня донька — Леоніда Михайлівна Пилипенко, яка з гордістю розповідає про подвиг свого батька, простого українця, що пройшов війну з гідністю, залишився людиною і зберіг любов у своєму серці.
Підготували: бібліотекар села Ратнів Мартинюк Антоніна та директор НД «Просвіта» Грицан Олена
